|
| Ip: 94.179.134.100 Тема: Церква та релігія Перша письмова згадка про Церкву в с. Кавсько належить до 1515 р. Міститься вона у податковому реєстрі. У 1748 р. коштом Петра Керницького споруджено наступну дерев’яну, тризрубну, трибанну Церкву Святої Параскеви УГКЦ. У 1903 р. Церква згоріла, а вже у 1909 р. в центрі села коштом громади і патронів князів Любомирських, було споруджено кам’яну хрещату, з укороченими бічними раменами, увінчану над середохрестям світловим восьмибічним барабаном, покритим молотовою банею з ліхтарем і манівкою Церкву Святої Параскеви УГКЦ. До нової церкви було перенесено стару дзвіницю, що уціліла від пожежі, тому вона є немов тою ланкою, що пов'язує між собою нову та стару церкву. Священиком тоді був о. Михаїл Татомир, який дуже прислужився до піднесення на селі рівня релігійної та національної свідомості. Церква завжди була в центрі громадського життя с. Кавська. Саме о. Татомир був засновником товариства «Просвіта» у 30-х р.р. ХХ ст.. До 1939 р. церква й нерухоме майно були власністю греко – католицької громади. Парохія належала до Дрогобицького (згодом Мединицького) деканату Перемиської єпархії Української Греко – Католицької Церкви. Парохія володіла таким майном: 1.Дім і господарські дерев’яні будівлі, збудована у 1900 р. нова стайня на 3 відділи 22 х 8 м. , вартістю 4000 корон і дровітня вартістю 310 корон. 2.Земля: поле – 25 моргів, сіножать – 7 моргів, пасовище, спільне з громадою (на 1906 р.) Після «псевдособору» 1946 року, як і багато інших греко-католицьких храмів на Галичині, Церква прп. Параскевії дістала підпорядкування Російській Православній Церкві. У Кавську залишився на парафії о. Михаїл Терлецький, який роком швидше замінив на парафії о. Якова Мостюка. Від середини 50-х до середини 60-х років храм було зачинено. Богослужіння відправлялися приблизно один раз на місяць. Священик, о. Терлецький доїжджав із с. Ланівка. Храм було знову відкрито у відповідь на лист від імені громади с. Кавсько, що був звернений до делегатів ХХІІ з'їзду КПРС, який проходив у Москві. О. Йосиф Туроняк, розпочав служіння у храмі прп. Параскевії. Саме за о. Йосифа було вперше розписана церква (до того вона була просто побілена), проведено благоустрій церковного подвір'я. У 1977 році наступним парафіяльним священиком став о. Василь Журавський, який доїжджав із смт. Меденичі. У 1982 році парохом церкви став о. Петро Івасик. Його служіння у храмі преподобної Параскеви тривало до січня 1990 року, коли згідно побажань переважної кількості громади с. Кавська, церква прп. Параскевії повернулася в лоно Католицької Церкви. о. Петро не підтримав прагнень вірних до повернення до віри батьків, що спричинило у громаді дуже серйозний конфлікт. Процес переходу тривав дуже болісно, менша частина громади не погоджувалась на почергові богослужіння, а відтак відокремилася і за короткий час збудувала інший храм. 17 вересня 1991 року було зареєстровано новий Статут УГКЦ. Першим греко-католицьким священиком, що доїжджав на служіння до Кавська був о. Микола Костюк ЧНІ. о. Олександр Гатін, який жив і служив у Кавську з 1991 по 1993 рік чи не найбільше з усіх священиків долучився до прикраси Божого храму. Саме за нього було зроблено великий обсяг внутрішніх та зовнішніх робіт: розписано всередині та поштукатурено ззовні храм, встановлено вітражі, придбано павуки, збудовано будиночок біля церкви для потреб парафії, встановлено пам'ятники на честь князя Володимира та княгині Ольги та багато іншого. У 1993 році о. Василь Федорович, наступний з черги священик, спільно з громадою замінив іконостас, залишивши ікони видатних українських митців Осипа Куриласа та Антона Монастирського. У 1996 році грамоту на служіння у с. Кавсько отримав о. Зиновій Микласевич. Його служіння запам'яталося перш за все активним пасторальним і громадським життям. Йому добре вдавалося будувати ту церкву яка є живим храмом, тобто громаду. За ініціативи о. Зиновія у Кавську було проведено місії, на згадку них було встановлено та освячено місійний хрест. Також за о. Зиновія було встановлено нові бічні престоли, а також нові престіл та тетрапод. З 2001 до 2006 року на парафії у с. Кавсько служив о. Василь Гузій. В тому часі було встановлено у храмі нове сучасне опалення, викладено плиткою святилище, встановлено нові вхідні двері та церковні ворота. На парафії частими гостями стали питомці Львівської Духовної Семінарії Святого Духа, які неодноразово проводили молодіжні чування. З 2006 року адміністратором парафії прп. Параскеви с. Кавсько є о. Олег Кобель. Спільно з громадою села та при допомозі спонсорів, було виготовлено новий купол, покритий булатною бляхою золотого кольору, який увінчаний новим хрестом, перекрито нержавіючою бляхою та новим дерев'яним перекриттям решту храму. Фасад храму було перефарбовано у жовтий колір. Встановлено нову фігуру Матері Божої, яку пожертвував Голова Стрийської Районної Ради п. Василь Козак. Всередені храму було відновлено і наново пофарбовано стіни, які були вражені грибком. Всередині встановлено нове сучасне озвучення, а ззовні змонтовано декоративне освітлення. У свій 100-літній ювілей, наш храм виглядає новим, чистим, світлим, приваблюючи до себе своїх духовних дітей. Список священиків у с. Кавську (від запровадження книг метри кальних) 1.о. Гордович Іоан 2.о. Данилович Василій 3.о. Ганиткевич Павло 4.о. Гордиєвський Лев 5.о. Таргановський Іван 6.о. Завалкевич Антоній, сотрудник, помер 21.03 1817 р. 7.о. Лисковацький Василій, сотрудник від 1820 р. 8.о. Хлібкевич Миколай, завідатель1821 – 1826 рр. 9.о. Ляхович Михаїл, капелан 1826 – 1834рр. < в Кавську 10.о. Максимович Григорій, капелан 1834 – 1839 рр. 11.о. Цицимірский Антоній 1839 – 1841 рр. 12.о. Неронович Онуфрій 1841 – 1846 рр. 13.о. Низовий Андрій 1846 – 1849 рр. 14.о. Литинський Яков 1849 – 1855 рр. 15. о. Стецула Григорій 1855 – 1856 рр. 16.о. Ломницький Михаїл 1856 – 1868 рр. 17.о. Турянський Лука, завідатель 1868 – 1870 рр. 18.о. Головацький Володислав 1870 – 1889 рр. 19.о. Негребецький Йосиф 1888 – 1889 рр. 20.о. Гумецький Корнилій 1889 – 1904 рр. 21.о. Татомир Михаїл 1904 – 1927 рр. < в Кавську 22.о. Паньків Іларій, завідатель 1927 – 1929 рр. 23.о. Корлетович Іван 1929 – 1937 рр. 24.о. Кузьмінський Дмитро в 1937 р. 25.о. Камінський Тадей від 3.06 1937 р. 26.о. Мостюк Яків 28.04 1939 – 1945 рр. 27.о. Терлецький Михаїл 1945 – 1955 р. 28.о. Туроняк Йосиф 1965 –1977 рр. 29.о. Журавський Василь 1977 – 30.09 1982 рр. 30.о. Івасик Петро 1.10 1982 – 1990 рр. 31.о. Костюк Микола ЧНІ 1990 – 1991 рр. 32.о. Гатін Олександр 1991 – 1993 рр; 33.о. Федорович Василь 1993 – 1996 р; 34.о. Микласевич Зеновій 1996 – 14.02 2001 рр. 35.о. Василь Гузій 2001 – 2006 рр. 36.о. Олег Кобель з 2006 р. Парафіяльне життя При церкві прп. Параскевії є Вівтарна Дружина, діє Апостольство Молитви, щонеділі мають свої зібрання Матері в Молитві. Кожного дня відправляється Божественна Літургія. Щопонеділка ввечері сходиться шкільна молодь на Літургію та духовні науки. Один-два рази на місяць окрім загальної Літургії у неділю служиться Божественна Літургія для дітей та батьків. У Великому Пості відбуваються обов’язкові триденні реколекції. У 2008 році такі реколекції давав владика Степан Меньок, єпископ Донецько-Харківський. Стало вже доброю традицією проводити у Великому Пості Хресну Дорогу вулицями села. Хрест несуть як дорослі, так і діти, молодь. Кожного року молодь с. Кавська бере участь у літніх ви шкільних таборах, чуваннях, вишколах, численних прощах. Окремої уваги заслуговує церковний хор, без якого не відбувається жодне недільне Богослужіння. Керує хором п. Анна Пінчук, яка є також дякує у церкві. Наш церковний хор співав у славному Києві, Гошеві, Стрию, не кажучи вже про десятки сіл і містечок Львівської області, які чули у своїх храмах та Народних Домах спів нашого хору. У репертуарі хору різноманітні частини Служби Божої, церковні пісні, патріотичні і народні твори. Церковний іконостас Намісні ікони, апостольський ряд, ряд церковних свят належать перу видатного українського художника та іконописця Осипа Куриласа. Народився Осип Курилас 7 липня 1870 року в місті Щирець у багатодітній сім'ї дяка, який був учителем народної школи. Потяг до малювання у хлопця проявився рано, але батько хотів, щоб син унаслідував його професію, тому віддав хлопця до дяківської бурси. Потім, у 1886 році вступив до Львівської школи мистецького живопису, яку закінчив через 4 роки. Юнак мав бажання продовжувати навчання в Академії мистецтв, але для цього потрібні були гроші, які батько спрямовував на виховання решти своїх дітей. Осип підробляв малюванням ікон і портретів для міщан. У 1898 році він отримав грошову допомогу від родичів, які жили в Хорватії і став студентом Краківської академії мистецтв. Брав участь у виставках, які організовувало у Львові «Товариство для розвою української штуки». Відвідав картинні галереї Відня, Мюнхена, Дрездена, Праги і Будапешту. До початку Першої світової війни жив у рідному Щирці. Роки Першої світової провів серед Українських січових стрільців, був стрільцем булавного відділу І полку Легіону УСС[1]. У ті часи потоваришував із композитором Левком Лепким, який служив у тому самому відділі. Створив десятки портретів, жанрових картин і рисунків, які оспівують подвиги січовиків. На початку 1920-х років вів рисунок у художній школі, створеній Олексою Новаківським при допомозі митрополита Андрея Шептицького. У 1935 р., після смерти Новаківського, очолив школу. У ті роки малював багато ілюстрацій для газет, часописів і шкільних підручників, картини на релігійну тематику (ікони «Богородиця» та «Ісус Христос»). Товаришував із письменником Василем Стефаником — Куриласові ілюстрації до «Кленових листків» досі вважають одними з найкращих. Повоєнні твори, які мусіли бути у жанрі соціалістичного реалізму і відображати «радість оновленої Галичини» не були найкращими роботами Осипа Куриласа. Типові назви його тогочасних картин: «Колгосп у Щирецькому районі» і «На колгоспному дворі». Помер 25 червня 1951 року. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові. Свої ікони для іконостасу с. Кавсько Курилас міг написати перед І Світовою Війною, між 1909 і 1913 роком в часі свого проживання у рідному Щирці. Ще дві ікони з іконостасу церкви прп. Параскевії, а саме Тайної Вечері та Христа –Царя належать іншому видатному художнику – Антону Монастирському. Цікаво, що ікона Тайної Вечері була ним написана на пожертви молоді громади с. Кавська, про що красномовно засвідчує напис внизу ікони. Зрештою кожна ікона на іконостасі має свого жертводавця, найчастіше це була ціла родина. У 1993-1994 рр. було виготовлено новий дерев’яний позолочений іконостас, а частини старого передано до с. Коросниця. При тому автентичні образи та ікони було вставлено в новий іконостас. Над Царськими Воротами під образом Тайної Вечері погляд кожного спрямовується до однієї з найцінніших наших реліквій – копії ікони Почаївської Божої Матері. Церковний розпис Сучасний інтер’єр храм прп. Параскевії дістав завдяки старанням о. Олександра Гатіна у 1991 році. Розписували церкву майстри з с. Добрівляни і с. Верчани. Найцікавішою особливістю розпису є те, що розпис поданий окрім традиційного способу на стіні, ще й у рамах, виготовлених із гіпсу та покритих позолотою. По обидва боки від іконостасу у красивих нішах в стіні встановлено статуї Ісуса Христа справа і Пресвятої Богородиці зліва. На арці над іконостасом зображені новітні українські святі. Цікаво, як в далекому 1991 році художники відчули що ті кого вони зобразили без німбів над головами, Святіший Отець Іван Павло ІІ проголосить блаженними. А це бл. свщмч. Григорій Хомишин та Йосафат Кокиловський, а також ті над якими триває беатифікаційний процес – Йосиф Сліпий та Андрей Шептицький. Найвідоміший уродженець с. Кавська о. Єремія Ломницький, ЧСВВ Серед чимало відомих постатей минулого і сучасного, що народилися на теренах с. Кавсько була особа, яка відіграла дуже велику роль в релігійному житті Української Греко-Католицької Церкви під кінець XIX – початок XX століття. Мова йде про засновника жіночого Згромадження Сестер Служебниць НДМ о. Єремію Ломницького Отець Єремія Ломницький, ЧСВВ народився 8 лютого 1860 року в селі Кавсько, що належало тоді до Дрогобицького деканату Перемиської єпархії, в сім’ї місцевого пароха о. Михайла. В їхній родині виховалось чотири сини священики. Один з них священик – монах о. Єремія. До новіціяту оо. Василіян Ломницький вступив 28 вересня 1882 року, прийнявши згідно з монашою традицією нове ім’я Єремія. Після закінчення новіціяту 17 травня 1884 року Єремія Ломницький склав перші чернечі обіти й розпочав філософсько-богословські студії під проводом оо. єзуїтів. 17 січня 1886 року Єремія Ломницький був висвячений Перемиським Єпископом Йоаном Ступницьким, а 22 травня 1887 року склав професію торжественних вічних обітів. Після свячень о. Ломницький був призначений на посаду директора Лаврівської школи. У 1889-1891 роках о. Єремія Ломницький студіював богословія в Краківській єзуїтській колегії. Після повернення виконував обов’язки викладача української мови та історії для молодих василіянських монахів у Добромилі і саме тут розпочав активну місіонерську діяльність. 1 грудня 1890 р. – засновано товариство св. апостола Павла, головним ініціатором був. О. Єремія Ломницький 1891 р. – працював у Жовкві, звідки часто виїжджав на місії. Свої перші місії о. Єремія Ломницький розпочав з 1891 року в селі Жужелі поблизу Кристинополя. Серед своїх співбратів відзначався непересічним даром проповідництва. Власні проповіді старався достосувати до осіб, які його слухали, вони завжди були наповнені глибоким богословським змістом, тому часто о. Єремію Ломницького називали „золотоустим проповідником”. Впродовж цілого свого життя о. Єремія Ломницький був провідником понад 50 місій, які виходили також і поза межі Галичини. Це свідчить про його постійну та жертовну готовність йти і проповідувати життям та словом, бути чуйним та ініціативним, вміти співпрацювати, не зважаючи на упередження. Крім того, о. Єремія Ломницький був першим василіянином, який дав реколекції для семінаристів Львівської Духовної Семінарії. 1892-1893 рр. – працює у Львові, сповідником, проповідником, місіонером. 1892 р. – засновує Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії; 1894 р. – дає місії в Бучачі, де стає директором народної чотирьохкласової школи. Також є вікарієм дому і консультором. Викладає в Кристинополі моральне богослов’я і є духовним провідником новіціяту Сестер Служебниць НДМ; 1895-1898 рр. – перший ігумен в Михайлівці і настоятель місії; 1898 р. –в Жовкві, місіонер, проповідник, консультор; 1900 р. – працює у Львові, проповідник, консультор, місіонер; 1901 р. – ігумен в Краснопущі, адміністратор парохії, проповідник, еклезіарх, прокуратор, місіонер; 1902 р. – знову повертається до Кристинополя, де вдруге стає магістром новіціяту і духовником Сестер Служебниць НДМ. У цей час їздить в Росію. Крім непересічного дару проповідування, о. Єремія вмів здобути собі людей, мав широкі зв’язки з високопоставленими особами й виявив себе добрим економом. Тому о. Єремію часто переносили туди, де була потреба. 1903 р. – ігумен в Улашківцях, прокуратор, місіонер; Впродовж 1904-1908 років о. Єремія Ломницький здійснив декілька поїздок до Росії, побував у Петербурзі, Москві, Смоленську, Саратові та Симбірську. З 1905-1907 рр. – працював в Дрогобичі, де сповняв обов’язки вікарія дому, адмонітора, проповідника і місіонера. 1907 р. о. Єремію Ломницького призначено ректором Духовної Семінарії в Станіславові. На цьому становищі він був до 1915 р. і виявився знаменитим вихователем священицької молоді. Крім адміністративних та господарських обов’язків о. Єремія викладав у семінарії пасторальне богослов’я, методологію, катехитику, риторику та гомілетику. У своїх викладах був знаменитий аскет і педагог. Також він добре володів французькою мовою, знав моральне богослов’я та цікавився богословськими та філософськими працями, які друкувалися в тогочасних періодичних виданнях. Завжди цікавився справами та навчанням своїх вихованців, при тому щотижня мав окрему конференцію, що стосувалася семінарійного життя і мети майбутнього священичого покликання. 1913 р. – Митрополит Андрей запропонував кандидатуру о. Ломницького на Крижевецьку єпархію в Югославії, але тодішній Протоігумен, який сказав Митрополитові, що не згодиться на це 'з засади щоби монахи не приймали ніяких виїмних достоїнств' - на що о. Єремія відповів: 'Нехай буде во всім і все на шиї до самої смерті не моя, але воля Божа'. 1915 р. – вивезений на заслання в Симбірськ, де і помер 3 липня 1916 р. на запалення легенів. О. Єремія Ломницький разом з о. Платонідом Філясом видав перший молитовник для молоді „Гостинець”. Цей молитовник мав велику популярність серед населення Галичини. Перше видання молитовника налічувало 10 тисяч примірників і на сьогоднішній час належить до бібліографічних рідкостей. Опісля вийшло ще шість видань. Отже, всього налічувалось 190 тисяч примірників. О. Єремія Ломницький також часто дописував статті до часописів „Богословський Вісник” та „Нива”, що виходили тоді у Львові. Але найбільшою заслугою о. Єремії Ломницького для нашої Церкви є те, що він заснував нове жіноче Згромадження Сестер Служебниць НДМ, яке так гарно розвинулося і виконує велику працю для добра нашої Церкви й народу. Як відомо, 5 квітня 2009 року, після Святої Архиєрейської Літургії в Катедральному Соборі Святого Воскресіння ГНІХ в м. Івано-Франківську відбудеться перша сесія беатифікаційного процесу Слуги Божого о. Єремії Ломницького, ЧСВВ. Переглянувши і уважно вивчивши прохання преп. с. Любомири Надич, СНДМ, постулятора беатифікаційної справи о. Єремії Ломницького, ЧСВВ; на поручення Синоду Єпископів УГКЦ, після проведення відповідного розслідування даної справи і отримаши щодо неї «Nulla Osta» Конгрегації у справах Святих, Преосвященний Владика Володимир (Війтишин) – Єпископ Івано-Франківський УГКЦ проголосив 13 березня 2009 р.Б. початок проведення беатифікаційного процесу щодо ствердження факту мученицької смерті Слуги Божого о. Єремії Ломницького, ЧСВВ. СТРИЙСЬКА ЄПАРХІЯ УГКЦ ХРАМ ПРЕПОДОБНОЇ ПАРАСКЕВІЇ с. КАВСЬКЕ 82420, Україна, Львівська обл. Стрийський р-н. с. Кавське тел. 8(03245) 38-5-37 |
5 грудня 2009
|
| Закрити |
